?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Цікавий фестиваль відбувся на цих вихідних в Києві 11-13 жовтня під назвою Міжнародний фестиваль народних театрів і аматорського мистецтва. Розрахований він на аматорів театру, фотографів і художників. Ідея нова і реалізується цим складом організаторів вперше. Ціль була поставлена перед фестивалем, наступна: провести масштабну міжнародну суспільну акцію підтримки культурного дозвілля, розвиток і реалізація особистості за допомогою творчості.
Наскільки ця ціль була реалізована і загалом своїми враженнями від побаченого, хочу поділитися з вами.

Першою виставою, що я переглянула була:
"Вільні метелики кохання" у виконанні Народного молодіжного театра "Дзеркало Всесвіту" (Хмельницький, Україна)

сайт: https://vk.com/club20599461
режисер: Іван Леонідович Кропліс
актори: Олександр Ландаус (Дональд) та Марина Сліщук (Джіл), Тамара Греля (Місіс Бейкер) та Борис Ковальський (Ральф Остін) і 12-річний Артур Раца (маленький Донні)


“ Бабочки это символ свободы и смерти”
“ Я не заставлю его страдать, я могу его только раздражать”
“ Мама, тебе приходят в голову те же мысли что и мне! Но почему в разное время?”
“ Ноль ответственности, ноль забот”


Історія кохання в американському стилі по відомій п’єсі драматурга Леонарда Герша «Эти свободные мотыльки».

метелики

Дональд молодий хлопець, який мріє про свободу, про кохання, про життя. Він хоче жити, мати друзів, займатись творчістю, кохати, та йому заважають власні страхи. В цьому він дуже схожий на тисячі інших молодих людей. Та є в нього одна особливість - він сліпий. І ось, Дон наважується на сміливий крок вперед - жити окремо від матері, що занадто його опікає. Коли він один в своїй квартирі, все просто, в нього ідеальний порядок, він знає що і де знаходиться і, навіть, коли до нього приходить гостя, він чудово усьому дає лад. Дональд відкритий і готовий прийняти, впустити в свій світ нових людей. А Джіл молода, легковажна і голодна. Їй легко маніпулювати чоловіками. Вона, як метелик порхає з дня в день і хоче бути вільною, не думати ні про що лихе, щоб її не обтяжували ніякі проблеми. Їм обом просто приємно бути разом. Та нескладно здогадатися, як далі поверне сюжет, приїде мама, дівчина злякається, захоче піти, він страждатиме, а в кінці - хеппі енд.

Чесно кажучи, було незвично бачити таку виставу на сцені. Адже це просто взірець американського світосприйняття: головне тільки те що зараз і глибокий его-психологізм душевної трагедії і самотності однієї людини, яка не така як всі та щастя обов'язково буде, не важливо наскільки міцне і на якому фундаменті, воно просто буде, теж на коротку мить кінця історії. Навіть не пригадаю коли я останній раз бачила щось таке ж кольорове і легке на сцені.

Легка і кольорова історія кохання. В цьому однозначно плюс за вибір п'єси. А ще сподобався режисерський хід з виходами на сцену маленького хлопчика.


Виставу відмітили, як найкращу дипломом за ностальгічні почуття


Гротескна комедія в 3 діях "Танго" у виконанні Молодіжного театра "COMPAGNIA DEI GIOVANI" (Тренто, Італія)

сайт: http://www.uilt.it/compagnie/2495/COMPAGNIA_DEI_GIOVANI.html
режисер: Michele Torresani


танго

Темпераментна італійська комедія сюжет якої обертається довкола складних сімейних відносинах між раціонально мислячим сином і “творчою” сім'єю, з татом, що марить ляльковим театром, мамою хіппі, що хоче співати, бабусею, що згадує минулу молодість і на очах у дідуся крутить роман. У єдиної здраво мислячої людини в цьому домі – сина є дівчина Аліна, з якою він хоче одружитись, натомість, як вона йому дуже відверто пояснює, що хоче від нього зовсім іншого і весілля для неї не є принципово подією в стосунках. Бурна сімейка азартно грає в карти і розважається, як тільки може, називаючи це самовираженням.

«Комедія Танго, жанр якої можна визначити як абсурд, є першою масштабною роботою, і, напевно, самою відомою, Slawomirа Mrozekа, після декількох одноактних п’єс, які зробили його відомим, як автора пов’язаного з театром абсурду. Насправді, польський драматург, є ще й сценографом і журналістом, досить складно спрощено класифікувати його творчу діяльність. Tango є яскравим прикладом в цьому відношенні. П’єса проникнута іронічним гумором, оскільки вона створювалась і розвивалась на основі зіткнення поколінь: дитини, яка намагається нав'язати норми і цінності незрілим і безвідповідальним батькам, - що призводить до цілковитого безрозсудства. З цього приводу геній Mrożekа розкривається в його здатності передбачувати нашу сучасність»

Вистава була відзначена “дипломом за найбільшу експрессію”

Сучасна комедія "Давайте будемо кохатися" у виконанні театра-студії "Сплеш" (Київ, Україна)
Сайт: http://vk.com/splash_theatre

“Секс это не повод для знакомства”.

кохатися

Київська школа акторської майстерності “Сплеш” представила доволі сміливу і сучасну виставу про боротьбу з комплексами, невпевненістю, і своєрідну “сексуальну революцію”. Де кожна смілива заява одного з персонажів “Давай займемось сексом” зроблена так впевнено і однозначно перед сором’язливим партнером обертається цілковитою розгубленістю і невпевненістю, коли така ж пропозиція лунає від когось іншого до них і так по колу в різних варіаціях. В кінці вистави вони звісно ж скинуть кайдани під наполегливим і раціональним поглядом на проблему психолога. Проблему того, що, насправді, всі знемагають від самотності і секс це лише спосіб не залишатися на самоті і не відчувати самотності.

Хочу відмітити акторську гру, цілковиту заглибленість в ролі і образи. Сподобались сірі костюми немов змальовані в Орвелла з “1984” і чорні комірці, які спочатку нагадують про маншську цнотливість, а потім, коли герої роздягаються до бежевої білизни, виглядають як ланцюги, пута. При мінімумі декорацій чудово обіграно ситуацію і вдало розставлено акценти.

Вистава отримала “диплом за найкраще режисерське втілення"


Лірична комедія "Безіменна зірка" у виконанні Муніципального театру "TRAIAN GROZAVESCU" (Лугож, Румунія)

режисер: Maria Voronca
актори: Tudor Traila, Cristina Velici, Lacramioara Bercean, Ovidiu Decean, Constantin Ilie, Loredana Lupescu, Constantin Golosie, Maria Rogobete


безіменна зірка

Лірична історія кохання простого провінціального вчителя космографіїї і чарівної Мони, яка звикла до розкішного життя в великому місті - цей сюжет добре відомий глядачам за однойменним фільмом радянського кінорежисера Михайла Козакова. Випадок чи то доля так все підлаштувала, щоб експрес, що зазвичай минає це маленьке містечко, раптом зупинився і вони зустрілись. Романтична п'єса про саме світле і прекрасне почуття, румунського драматурга Михаїла Себастьяна “Безіменна зірка”, була представлена глядачам в чутливому виконанні земляків автора, що створило неповторний, чуттєвий колорит. Дуже важко передати словами гру акторів, це було щось дуже піднесене, зіткане з самих лише почуттів, щирості та ніжності. Колоритні сусіди жителі міста, які постійно намагались влізти в маленьку затишну квартирку вчителя і порушити цю майже магічну атмосферу, під вплив якої потрапила гостя. Найбільш вражаючим сценічним ефектом що довершив атмосферу піднесеності була велика проекція зоряного неба на сцену і дві постаті поруч на цьому острівці на краю всесвіту, де час зупинився і весь світ належить лише їм удвох. Браво! - стоячи аплодував весь зал.
А творчий колектив отримав “диплом за найромантичнішу виставу”



Трагікомедія "Той самий Мюнхгаузен" у виконанні Відкритого народного театру "Маскам Рад" (Київ, Україна)

мюнхаузен

І це дійсно був легендарний Мюнхаузен, так добре відомий усім з казки К. Чуковського, і фільму Марка Захарова з однойменною назвою “Тот самий Мюнхаузен” з Олегом Янковським в головній ролі. Вистава, представлена на фестивалі, в жвавих образах розповідає культову історію великого фантазера і чарівника, який через невпинне прагнення своєї души до пригод і великих відкриттів, які не можуть стримати ні рамки часу, закони фізики чи, тим паче, суспільні норми і звичаї, нажаль, ніяк не може влаштувати своє сімейне щастя з коханої жінкою. Історичні костюми і живе опудало медведя додають необхідного антуражу на сцені.

Оскільки вистава була представлена до показу Театром "Маскам Рад" (м.Київ, Україна), то, як організаторам фестивалю, диплом їм не вручався

Драма "Голгофа" у виконанні Народного студентського театру Національного педагогічного университету ім. Драгоманова "Вавілон" (Київ, Україна)

сайт: http://theatre-vavylon.com/repertoire/golgotha.html
режисер: Ірина Савченко
актори: Дмитро Пустовіт, Вікторія Тищук, Дмитро Волкович, Тетяна Шелепко, Анатолій Глущенко, Марина Сороколіт, Ярослав Свіщо, Михайло Горовий, Олександра Тарсакова, Сергій Міщенко, Таміла Домалевська, Олена Старча


“Коли носиш тернового вінця кожного дня він має бути без колючок всередині”
“Коли життя дарується богом це дар, коли дияволом це кара”


Голгофа

Слід відмітити, що ця п’єса, яка має таку велику популярність для обговорення і вивчення має так мало постановок. Студентський колектив «Вавілону» мало не єдиний в цьому переліку. Чудова п'єса українського драматурга Олега Гончарова “Сім кроків до Голгофи” поставлена в лаконічній манері, без складних декорацій чи історичних костюмів. Основний акцент зроблено на смислове наповнення вистави. Головний герой вважає себе месією і зробивши собі величезного дерев'яного хреста тягає його за собою повсюди. Вдаючись до жорстокості, підлості і лицемірства він проходить на наших очах шлях від нікому не знаного жалюгідного чоловіка, що живе в пустелі, і майже нікому не може зіпсувати життя окрім своєї дружини і тих бідолах, що натрапляють на нього, до намісника правителя, а згодом і до царя. Та його гординя не має міри і він все ж хоче бути звеличеним до рівня Бога і заради цього готовий розп'ятись на хресті. П'єса дуже цікава, глибока і має великий підтекст, як в розрізі особистості так і в національному зрізі. Найбільшу увагу в постановці намагались надати донесенню основної ідеї, а не видовищності дії, тому всі актори були вдягнені в чорні трико і плащі, це дозволило їм максимально не сковувати свої рухи і за допомогою хореографічних прийомів і акторської гри розповісти як притчу, просту правду життя «Ніхто… не може… безкарно… творити зло».

Саме тому колектив отримав “диплом за найпластичнішу виставу”

Вистава "Інша людина" у виконанні театральної студії PROтеатр (Харків, Україна)

режисер: Гусаков Дмитрій
актори: Екатерина Зибалова, Максим Левадний


Сучасна п'єса Петра Гладіліна “Другой человек” знайшла чудове втілення на сцені у виконані харківського театрального колективу.

Другой человек

Такі соціальні теми з темним або містичним нахилом з яких повіває зловіщими подіями це вже певний стиль нової драми наших днів. Головні герої Він і Вона. І звісно весь сюжет обертається довкола їх взаємовідносин. Та розібратися відразу що й до чого дуже складно. З першої мізансцени, коли актори сидять на столі спинами один до одного і лунають обривки фраз і звуки машин стає зрозуміло, що сталася якась трагедія - аварія, а ось далі починається життя. Назва п'єси “Інша людина” вибрана дуже влучно, в ній власне лунає завуальоване питання вічного пошуку себе самого, не тільки після втрати пам'яті, а і в загальному сенсі життя. Бо коли героям нарешті вдалося пригадати хто вони і що ж з ними сталося, їм не стало легше прийняти рішення як жити далі? Бо ця “Інша людина” завжди поруч з ними, та мабуть і поруч з кожним із нас. Почергово герої на сцені намагаються віднайти себе і свою власну пам’ять, спочатку Вона під його впевнені завіряння про їх подружнє життя, широкими мазками вимальовує свій портрет і не знаходить в його рисах бодай щось схоже на себе справжню - так викривається його обман, що і він теж нічого не пам’ятає. І тут вже вона намагається допомогти йому пригадати хто він і що сталося. А він, от що дивно, відбудовує себе виходячи з того що з ним відбувається зараз, що він відчуває в даний момент. І, мабуть, я тільки  зараз усвідомила, що весь цей час на сцені перед нами було подружжя, яке здавалося б мало знати один одного ліпше за всіх у цьому світі, та коли вони пригадували своє життя образ партнера в ньому був зовсім інший, як образ “Іншої людини”, якою вони не є насправді.

Тонка грань порозуміння в людських відносинах, розкрита перед нами у всій чистоті і прямоті, тут вони і заново закохались один в одного, і заново дізнались про життя починаючи від дитинства, заново пережили кризу, знайшли з неї вихід, вчини злочин, пробачили і вирішили жити далі.

Ця вистава різко виділяється своєю серйозністю, продуманістю і підходом до глядача, оскільки додатково приємне враження перед переглядом створили роздані глядачам програмки з віршем драматурга. Такий уважний підхід до глядача, щоб налаштувати його на потрібний лад не може зостатися без уваги.

“Когда пройдет много лет
На этом месте найду
Запев, припев и куплет
И снова ее спою.
Прошли года, я пришел
На пляж, где серый песок,
Но песенку я не нашел,
Ни песенку, ни флажок.
Я помнил слова, но забыл.
А море кипит, шипит,
Когда я мальчиком был,
Я бросил в него карбид”

Отже вистава отримала “диплом за найкращу виставу про єднання душ”

P.S. Дуже дивним мені здалось те, що знайти хоч якісь відомості про цей театр в інтернеті не вдалося.


Гумористична пантоміма у виконанні Театра "Skhveni" (Тбілісі, Грузія)

пантоміма

Потужний заряд енергії і позитиву від сонячної Грузії виявився яскравим і безперечно незабутнім, святковим і гучним завершальним акордом в програмі фестивалю. От кого-кого, а клоунів я аж ніяк не сподівалася побачити на сцені! І скепсис тут абсолютну недоречний, бо коли почався інтерактив з залом - байдужих не залишилось однозначно =). Нам були представлені абсолютно різні сценки, починаючи від грубуватих стьобних приколів затятих товаришів, до лірично-сентиментальних про закоханих манекенів і дбайливого прибиральника, що допомагає парі поєднатися, від знущальницьких підколів начальника над підлеглими, до піднесених тем і культурного поєднання за допомогою музики.


Певно тому, під шквал аплодисментів і крики особливо запальних глядачів “Браво! Біс!” творчий колектив з Грузії отримав “грамоту за найбільший позитив”.


Висновок. Фестиваль виявився несподіваним, цікавим і різноплановим. Настільки різноплановим, що навіть важко було собі уявити, тут було представлено все, від клоунів театру "Skhveni" (Грузія), до тем сексу театру «Сплеш», від романтичної історії кохання театру "TRAIAN GROZAVESCU" (Румунія), до релігійної притчі театру «Вавілон» . Бажаю в наступному році організаторам усестороннього сприяння в організації фестивалю і залучення якомога більшої кількості вистав, особливо з України – адже грандіозні відкриття майбутнього і прихованого нашого театрального потенціалу може відбуватись саме на таких подіях. Вітаю з першим проведенням «Joyfest»!


IMG_9192
IMG_9193
IMG_9194
IMG_9196
IMG_9198
IMG_9199
IMG_9200
IMG_9201
IMG_9203
IMG_9206
IMG_9208
IMG_9209
IMG_9210
IMG_9211
IMG_9213

IMG_9216
IMG_9219

IMG_9221


IMG_9226
IMG_9227
IMG_9228
IMG_9229
IMG_9234
IMG_9235
IMG_9236
IMG_9240
IMG_9241

IMG_9246
IMG_9249
IMG_9251

IMG_9258

IMG_9261
IMG_9266
IMG_9332

IMG_9334
IMG_9337
IMG_9339
IMG_9340
IMG_9342
IMG_9343
IMG_9345
IMG_9349
IMG_9359
joyfest

Profile

theater_kiev
theater_kiev

Latest Month

October 2015
S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Tags

Powered by LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner