October 26th, 2015

Das Tierreich (нім. царство тварин) derector Gordon Kammerer

Ще два роки тому я пам'ятаю, як слухала лекцію Єлени Ковальської і з захватом думала: "Вау, вони настільки продумають логістику і комфорт глядачів що ті можуть по квитку на виставу мати безкоштовний проїзд в громадському транспрті ввечері). А вчора я сама так проїхалась на травмайчику тримаючи в руках квиток вистави Das Tierreich (нім. царство тварин) режисер Gordon Kammerer.



Про виставу:

Так було зруйновано мій барбі-світ. На еккурсії по театру в день нам покзали маленьку сцену, повністю завішену рожевим і пожартували що тут буде "Барбі&Кен і їх веселі друзі". І дійсно, ці іграшкові білі ляльки-актори могли б бути милими, але... Але драматурги добре попрацювали, написавши текст з однієї сторони наситчений жартами в кожній сцені, а з іншої напрочуд логічно ув'язаний. Авторство надежить двом акторам, знайоими режисера. От як розважаються в Германії артисти у вільний від роботи в театрі час. Слід відмітити, вони не очікували, що з їх тексту зроблять таку гіпертрофовану постановку уявного свіу
.



6 акторів грають 28 життів. Це розмови підлітків, або молодих людей про різні речі, починаюси від сім'ї і суперечок на тему в яку школу віддати дитину. закінчуючи розмовани про Гітлера чи кофлікти в Палестині. Це навіть не завжди діалоги, інколи 2 актори просто стоять на сцен і промовляють текст, який суперечить по змісту один одному, а від дисонансу наповненості героїв викликає істеричний сміх в залі. Тут є пухнаста панда, інвалід на візку, піднімаються теми визначення сексуальної орієнтації, наіональності, розстрілів школярами своїх однокласників. Вражає те, наскіьки німці сміливо проговорюють зі сцени свою історію і сміються з неї, перетворюючи це все в меми і жахаючись тому, як це інтергрується в сьогодні, в наше життя і життя наших дітей.

Дискотечна галактика замикає простір, все іде по колу. Жінка, яка на початку була вагітна закриваючи і відкриваючи очі по черзі озвучувала своїх ще ненароджених близнюків, перетворюється в уже дорослу дівчинку в якої померла сестра близнючка. Актори надзвичайно не тільки пластичні, а і музикальні, ритмічні, вони легко міняють тональність, відчувають ритм, що утворює неповторну атмосферу ангельських голосів і  мімімішно-жорстокого абсурду на сцені. Мізика тут від голівудської попси і популярних денс треків, до Висоцького "я человека по лицу бить с детсва не могу" різна по настрою, але завжди з підтекстом - хочте підтанцьовуйте хочте замріть в увідомленнні враз накрившої вас підспівуючих лялькам фразі.




Я як завжди обернулася вкінці подивитися на зал, як і з подальшої розмови з режисером зрозуміла, що частина аудиторії сприймає це як комедію, а частину накривають всі увязані драматургами цени які замикаються в коло кровожерності і малюнку наших вчинків виходу з якого здається немає. Це дуже потужна робота, яку не всі сприймають однаково (і тут вочевидь є ця проблема), і тут режисери страждають від того що "а ви зрозуміли що я хотів сказати?".

І мені згадалась нещодавня постановка Сашка Брами "R&J", яку в Україні можна було побачити хіба що на ГоольФесті, але в Європі вона вже побувала кілька разів. У нас її сприйняли дещо холодно. А за структурою, ці відео картинного світу на початку і в кінці, абсурдні жовто-блактині костюми на головах, пісні ніби і про романтику, але ж на тлі війни і протистояння в Україні. От виходить ми теж можемо робити меми з фраз "Батя я стараюсь!" наспівуючи їх під запальні ритми. Відживаюч свій історичний біль і помилки через сміх на сцені, і через безвихідь з цього замкнутого абсурдного кола, де любо і смерть переплелись в один рок концерт. Європейький театр, що тут ще скажеш. Працюємо далі)




Дякую ITC, Paula Oevermann and Haidy for orginezing it to us.
і Юлі Гончар за переклад)